У мене немає дому

Це біль тисяч жінок, які, рятуючи своїх близьких, були змушені покинути свої домівки. Байдуже, де вони нині — в Україні, Європі чи Америці... В орендованому житлі, у переобладнаному спорткомплексі чи «гостюють» тривалий час у знайомих або рідних. Із чоловіком чи лише з дітьми. Із друзями чи з ледь знайомими людьми. Усередині серед десятків різних болів є один, що болить у кожної, — «у мене немає дому».

Ми, жінки, створені так, що дім для нас — життєва необхідність. Пам’ятаєте, як у Приповістях: «Мудра жінка будує свій дім…» Як каже мій тато, «жінкам аби меблі совати чи ремонти робити». Або хоча б книжки гарно порозкладати. У своєму домі, для своєї сім’ї. Адже, дбаючи про свій дім, ми благословляємо себе та своїх домашніх.

Але для цього ланцюжка благословення необхідна одна базова умова — наявність дому. А зараз його в нас немає. Чи є?

Пам’ятаєте стару християнську пісню про те, що «дім — це не вікна і не двері, і навіть не стільці за столом» (так-так, це та, яку ми чули завж­ди російською). Так-от, нині якраз час усвідомити, що наш дім — це те місце, де наші рідні. В орендованій квартирі. На підлозі в спортзалі. У родичів на горищі. Це наш тимчасовий, але — дім. І ми маємо і право, і обов’язок його будувати. І навіть отримувати від цього задоволен­ня.

Ми ж думаємо, що це не на часі. Що можна перетерпіти і так. Що це ж все одно не моє. Що тут не місце для моїх звичок, правил, зручностей. Що ми не маємо на це права, часу, можливостей.

І ми терпимо.

Та, на жаль, жінка чахне, коли в неї відбирають дім. Адже для нас дім — це місце сили. Це — наш світ, який ми облаштували так, щоб кожна дрібниця нас заряджала, а не виснажувала. Це місце, де живуть кохання, ніжність, задоволення. Це — поле нашого покликання і місце здійснення мрій. Це — наш дім. Бо «мій дім — моя фортеця».

Нам нині вкрай потрібна ця фортеця. Вкрай потрібна сила. Тому погодьмося з думкою, що наші домівки — там, де ми є. Ми можемо й маємо їх будувати. І ростити в них нові покоління щасливих спасенних людей. А потім прийде перемога. Яку ми зустрінемо з чітким розумінням того, що більше ніхто наш дім у нас не відбере, бо він — у нашому серці і в вічності.

Марія МАРЧУК

Благовісник, 2022,3